Віктор Луговской

Нікополь

Катеринославського повіту

Спочатку на цім місті, де тепер Нікополь, слободи не було, а жили запорожці хуторами. По цей бік Дніпра земля була козацька, а по той бік — турецька. Перевіз тут був споконвіку. Де тепер скелі на Дніпрі — був острів Орловий, його змило водою, він був великий і на ньому, кажуть, був стан (кіш) січових рибалок. Жили тоді рибалки і над річкою Лапинкою. Нікополь поділився на кути, де тепер церква і лавки — здавна зветься містечко, далі вгору по Дніпру, аж до Лисої гори — Довгалівка, там жили запорожці Довгалі. Ще далі в степ — Лапинка (від назви річки Лапинка), а тут біля перевозу, де й моя хата — Микитине. Тут жив багатий козак Микита. Спочатку і слобода звалася Микитиною, а як поставили запорожці церк­ву, назвали попи Нікополем, і так звемо й нині

У запорожців Січ була в Капулівці та в Покровській (слободі), а в Нікополі було роздолля велике, був торжок, були шинки, півча, попи, музики... Оце як набридне якому козакові сидіти у Січі, то він відпросить­ся у кошового і гайда в Нікополь гуляти. Як тільки в слободу, так і повертає до Микити. Тоді у козаків були свої звичаї: здрастуй не каже, а під'їде конем під вікно та й гукає:

—                   А пугу! пугу!

—                   Козак з Лугу!

—                   Базавлук!

—                   Соломаха та тузлук!

Себто прилетів пугач до пугача (козак до козака) та й питає хазяїна: «Що ти є за чоловік?» (пугу, пугу?) А той з хати: «Козак з Лугу» А цей знов «А я козак з Базавлука!» Тоді хазяїн і просить гостя до господи (в хату) хліба-солі їсти (соломахи та юшки з риби, або по- козацьки — тузлук).

Наступного дня йде козак до церкви, відслужить молитву й каже попові: «Ну, панотче, Богові — богове, а Кесарю — кесареве!» Викине на тарілку червінця і інову до Микити пити, гуляти. Як підгуляє, вийде з хати і гукає: «Ану, коти барило горілки, давай питців, співаків, музик!» Звісно, народові того й треба: тільки пара з рота, тут тобі вродяться і питці, і співаки, і му- му­зики... Давай козак частувати, давай гуляти... Далі як загуде скрипка, як піднімуть танці, співи, гал яси... Так тобі і піде все ходором: куди запорожець — туди й челядь... Так гуляє козак день, гуляє два, гуляє тиждень. Як витрусить кишені, тоді скочить на коня і гайда в Січ...

Дід Дмитро Степанович Биковський, 78 р, Нікополь, Катерин, пов., 12 липня 1894 р.